Здавалось, було це вчора –
В проекті школа постала,
І вмить розступились гори,
Бо місця було замало.
Хоч рік відкриття не світлий –
Чорнобиль завдав всім болю,
Відкрито школу привітну
В надії змінити долю.
Школа… Перший дзвінок… Сонце… І ніжний, по-материнськи теплий та терплячий голос першої вчительки…
Пам’ять людська так влаштована: тануть в тумані минулого всі прикрощі та негаразди, і надалі все життя тебе супроводжують лише світлі спогади про безтурботні шкільні роки, бо саме вони і є твоїм добрим, чарівним дитинством…
… А починалось життя нашої 262 школи з трагічного та досить неоднозначного 1986 року, коли дзвони Чорнобиля на весь світ оголосили про біду, раптову та по-хижому безжальну.
Київ, раніше сповнений людським гомоном та співом птахів, раптом стих, змовк, засумував.
Та невеличкий острівець надії виник на Виноградарі – вулиця Галицька оздобилась новобудівлею, яка 1 вересня того ж 1986 року привітно розчинила двері школярам – «першопрохідцям». А було їх аж 2 376 !
Дивно і радісно було бачити у безлюдному Києві групу ентузіастів-однодумців, які влітку, за рахунок власних відпусток працювали на шкільній території, готуючись до дня відкриття. Серед піонерів вчительської справи у нашій школі були Лесняк Т.К. (вчитель фізики), Сиза О.П. (заступник директора з навчально-виховної роботи), Поліщук Г.М. (вчитель української мови та літератури) та інші педагоги. Надихала цей творчий та працьовитий колектив власним прикладом Нестеренко Галина Степанівна – перший директор школи.
